Юрій шевельов та його вклад у дослідження української мови



Мовознавчі погляди Юрія Шевельова

Біографія Юрія Шевельова. Мовознавчі погляди вченого. Дослідження ним проблематики раннього групування східнослов’янських діалектів, фонологічної еволюції праслов’янської мови; впливу галицького мововжитку на формування української літературної мови.

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

на тему: “ Мовознавчі погляди Юрія Шевельова”

Роботу виконала: Матішак Надія

1. Біографія Юрія Шевельова

2. Мовознавчі погляди вченого

3. Періодизація за Юрієм Шевельовим

Список використаної літератури

шевельов вчений український мова

1. Біографія Юрія Шевельова

Юрій Шевельов (літературні псевдоніми — Григорій Шевчук, Юрій Шерех) народився в Харкові 17 грудня 1908 р.; пізніше, щоб уникнути переслідувань з огляду на походження, мати вписала в його документи інше місце народження — Ломжу (в Польщі). Кілька перших років життя він, у зв’язку з батьковою військовою службою, прожив у Польщі, та після початку війни повернувся разом із матір’ю до рідного міста. З дому він виніс зацікавлення культурою, а ще — знання німецької та французької мов. У 1928-1931 рр. він навчався в Харківському Педагогічному Інституті професійної освіти (посталому через реорганізацію університету), відтак обійняв посаду викладача української літератури в газетному технікумі, але вже за рік поміняв надто заполітизовану літературу на мову. Однак літературі він потім приділяв увагу впродовж цілого життя; та й перші його праці присвячені мові поезії. В аспірантурі він навчався під орудою Леоніда Булаховського, свого першого вчителя.

Крім нього, великий вплив на Шевельова справили в Харкові Олександер Білецький, а під час перебування у Львові — Василь Сімович. Оборонивши дисертацію, Шевельов із 1939 р. працював доцентом у Харківському університеті; пізніше Булаховський залучив його також до роботи в престижнішому Інституті мовознавства Академії наук. Виконуючи планові доручення, Шевельов мусив писати, зокрема, й шкільні підручники, але завдяки цьому, напевно, добре засвоїв ясну манеру викладу, що вирізняє його писані вже по війні підручники та наукові розвідки. Перед відходом німців у лютому 1943 р. він виїхав до Львова, де перебував трохи понад рік. Був у захваті від міста й від українського духа його мешканців, поновив знайомство з Сімовичем.

У квітні 1944 р., евакуйований Українською Центральною Комісією, потрапив під Криницю, а наприкінці липня його разом з іншими вивезли до Середньої Словаччини. Звідти Шевельов доїхав до Австрії, потім до саксонського містечка Пляуен. Під час подорожей до Берліна запізнався з Максом Фасмером. По закінченні війни вся Саксонія мала відійти до радянської окупаційної зони, отож треба було тікати далі. Перебравшися до Баварії, Шевельов, щоб сховати сліди (з остраху перед НКВД), назвався Ткачуком і жив під цим прибраним прізвищем аж до виїзду зі Швеції до Америки

У 1946 р. Шевельов став професором відновленого в Мюнхені Українського Вільного Університету (празького), а 1949 р. здобув тут докторський ступінь — на підставі праці, написаної ще в Харкові. Одначе науково він у той період працював відносно мало, серед іншого й через брак доступу до фахової літератури. Незважаючи на це, він написав тоді, зосібна, й підручник із граматики української мови, що виходив окремими зошитами (книжкове видання — 1951 р.). Водночас він був одним з організаторів та рушіїв літературного життя української діаспори. І наукові праці, і решту публікацій підписував псевдонімом Юрій Шерех (менш важливі тексти — Гр. Шевчук).

У 1950-1952 рр., за підтримки та з намови Фасмера, він обійняв посаду викладача російської та української мов у Лундському університеті, де міг користатися з фондів багатої бібліотеки й поглибив свої знання в галузі славістики, готуючи ґрунт для майбутніх досліджень. У 1952-1954 рр. працював у Гарвардському університеті, а з 1954 р. та аж до виходу на пенсію — в Колумбійському університеті (Нью-Йорк).У 1959-1961 та 1981-1986 рр. Шевельов був президентом Української Вільної Академії Наук у США (з 1989 р. — почесним президентом); до його заслуг належить, серед іншого, заснування, а фактично й редаґування серії «Джерела до найновішої історії України».

Професор Юрій Шевельов виявляв постійний інтерес до вітчизняної науково-дослідної діяльності, до питань освіти й культури в Україні, зокрема в Харкові. За його активної участі товариство “Друзі Харкова” з Нью-Йорка фінансово підтримує видання наукових праць філологів (“Слово про Шевченка”, збірник матеріалів наукової конференції до 100-річчя Миколи Наконечного та ін.), часопису “Березіль”, “Збірника Харківського історико-філологічного товариства”. Як лауреат Шевченківської премії 2000 року, він виявив бажання передати грошову частину нагороди одній із шкіл Харкова. На пропозицію регіонального відділення Товариства “Україна і Світ” відповідні кошти Лауреат передав шостій міській гімназії.

12 квітня 2002 року Юрій Шевельов відійшов у вічність.

2. Мовознавчі погляди вченого

Стислим оглядом неможливо ні охопити всі зацікавлення Шевельова, віддзеркалені в його працях, ані згадати багато які з-поміж його дослідницьких чи літературно-критичних здобутків, ані висвітлити громадську діяльність науковця.

Його доля є типова для значної частини того покоління української інтеліґенції, що сформувалося вже за радянської влади: нужденне життя в безнастанному страсі в роки революції та по її закінченні, а перегодом — під час масових сталінських репресій, особливо жорстоких у тридцятих роках. Утім, із початком німецько-радянської війни 1941 р. він уник призову до війська, а коли до Харкова вже верталася Червона Армія, йому пощастило виїхати до Львова. Подальший шлях Шевельова був типовий для всієї повоєнної інтеліґентської еміґрації: втеча до Німеччини 1944 р., відтак друга втеча на Захід з тієї частини східної зони, яку західні союзники віддали Совітам, існування у важких умовах зруйнованої Німеччини (Шевельов уник таборів ді-пі), потреба берегтися перед енкаведівською “репатріацією”, а на початку п’ятдесятих — виїзд на постійне життя до Америки через Швецію. Щоправда, на відміну від більшості втікачів, Шевельов одразу почав працювати за фахом, оминувши страхіть і принижень, з якими повоєнна українська еміґрація осідала в Новому Світі.

Шевельов походив із російської родини, пов’язаної з Харковом; українську тожсамість він обрав у середині двадцятих років, бувши тоді кільканадцятирічним юнаком, можливо, під впливом тогочасних напрочуд інтенсивних культурно-національних процесів і перемін. Його батько, офіцер царської армії (наприкінці першої світової війни вивищений до генерала) Володимир Карлович Шнейдер під час війни з німцями змінив своє прізвище на російське Шевельов, а по-батькові — на Юрійович. З початком революції всі вістки про нього вриваються. Мати, Варвара Володимирівна Медер, рано осиротівши, виховувалася спочатку в домі тітки, а відтак у пансіоні для сиріт шляхетного роду, де набула доброї освіти.

Юрій Шевельов був насамперед мовознавцем. Оскільки в короткому нарисі важко перелічити всі галузі слов’янського мовознавства, в яких він працював, я зосереджу увагу на найважливішій тематиці.

Ще в “харківський” період він написав, зокрема, кандидатську дисертацію «Із спостережень над мовою сучасної поезії», а також том, присвячений синтаксі простого речення, що його перегодом оприлюднив у т. зв. “академічній” граматиці Л. Булаховський (звісно, без зазначення авторового прізвища); 1963 р. вийшов друком доопрацьований варіант цієї монографії під назвою «The Syntax of Modern Literary Ukrainian. The Simple Sentence». «Нарис сучасної української мови» з’являється 1951 р. в Мюнхені; призначений для широкого кола читачів, а отже й написаний відносно популярним стилем, цей підручник усе ж упроваджує модерніший (структурний, системний) тип граматичного опису. Пізніші праці автора стосуються головно історично-порівняльної проблематики.

Юрій Шевельов зробив великий унесок у наше знання про кшталтування української літературної мови. Ще 1946 р. він уперше віднотував вплив галицького мововжитку на літературну мову, а 1962 р. відзначив чернігівський вплив. Показав він і складні шляхи, що ними йшли “галицькі” впливи, зосібна через мову письменників ХІХ ст., які творили на підросійській Україні, але були пов’язані з Україною Західною. Збірки його студій на цю тему (з деякими доповненнями) були опубліковані під назвами «Галичина в формуванні нової української мови» (1949, 1975), «Внесок Галичини у формування української літературної мови (1996; німецьке видання — 1966), «Чернігівщина в формуванні нової української літературної мови. До постави питання» (1962, 1996). Ними доведено, що важливу ролю у творенні нової мови відіграли не лише київські й полтавські говірки, але й інші діалекти. У розвідці про вплив Чернігівщини, — додаймо, — автор також відзначив, що традиція літературної мови, на якій ґрунтувалися граматика й словник О. Павловського, була чернігівська, а в Котляревського чи Шевченка північноукраїнських елементів теж трапляється чимало. Він підкреслив, що початків нової мови слід шукати в добі, яка передувала Котляревському, і що жодна літературна мова не виникає “на народній основі”, — а це відбігало й від традиції, що набула певного поширення в науці, й від тієї догми, що була обов’язковою на підрадянській Україні.

Ще у Швеції Юрій Шевельов дійшов висновку, що білоруська мова витворилася внаслідок злиття двох різних діалектних груп, чим поставив під сумнів шахматовську концепцію “давньоруської мови” та її розпаду на три східнослов’янські мови, б’ючи в її найслабше місце. То був перший крок у дослідженні проблематики раннього групування східнослов’янських діалектів та генези української мови, яка посіла центральне місце в його подальшій науковій діяльності. Підготований 1952 р. рукопис «Problems in the Formation of Belorussian» вийшов друком наступного року (у зв’язку з його виданням стався конфлікт із Р. Якобсоном).

1964 р. побачила світ велика праця Шевельова про фонологію та фонологічну еволюцію праслов’янської мови: «A Prehistory of Slavic. The Historical Phonology of Common Slavic» (2-ге вид. — 1965). У ній підбито підсумок раніших студій, виконаних різними дослідниками, а також і низки власних. Зокрема, значну увагу приділено датуванню явищ на підставі відносної хронології та запозичень зі слов’янських мов до інших і з інших мов до слов’янських. Мабуть, найважливішими тут є міркування про ранні поділи в праслов’янському просторі та про вичленування діалектів під добу розпаду праслов’янської мови. За п’ятнадцять літ з’явилася ще одна фундаментальна праця Ю. Шевельова — «A Historical Phonology of the Ukrainian Language» (1979) — найрозлогіша розвідка з історичної фонології, присвячена окремій слов’янській мові, “біблія” для україністів. У ній автор подає детальний розгляд усіх проблем, широко використовує діалектний матеріал (завдяки чому ця книжка містить у собі ще й історичну діалектологію української мови), пропонує власну періодизацію історії мови, змальовуючи історично-культурне тло мовних змін. Крім опису того чи того явища, він критично оглядає його раніші пояснення, а відтак у більшості випадків пропонує власне. Юрій Шевельов дуже тішився з того, що гурт харківських мовознавців заходився коло перекладу цієї праці українською мовою. На жаль, сам автор уже не дочекався оприлюднення книжки (яка здатна стати поворотним пунктом у розвитку мовознавчої думки в Україні). Нарешті, Ю. Шевельов був ініціатором і редактором серії видань, присвячених фонології слов’янських мов.

У названих працях, а також у низці інших, він дослідив первісне групування східнослов’янських мов та проблему “давньоруської мови”, вочевиднив глибоку диференціацію східнослов’янського простору ще за доісторичної доби й по-новому окреслив наявні на той час діалектні групи та їх пізніший розвиток. Наслідком цих розважань стало заперечення устійненого в науці погляду на існування давньоруської мовної спільноти та доведення ранньої окремішності груп, що на їх ґрунті витворилася українська мова (хоча дискусійним залишається датування початку її формування VI cт. після Р. Х.). Популярнішим стилем він виклав свої погляди в брошурі «Чому общерусский язык, а не вібчоруська мова? З проблем слов’янської глотогонії: Дві статті про постання української мови» (Київ, 1994; підготовчий варіант опубліковано роком раніше).

На особливу згадку заслуговує монографія, присвячена зовнішній історії української мови у ХХ ст.: «Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941). Стан і статус» (1987, 1998; англійське видання — 1989). У ній автор подав детальний і глибокий виклад ситуації перед І-ою світовою війною та революцією, під час визвольних змагань (1917-1920 рр.), “перед добою українізації” та в період її реалізації (1925-1932 рр.), нарешті за секретарювання Постишева та Хрущова (1933-1941), описавши насамкінець ще становище української мови на території Польщі, Румунії та Чехословаччини. Тут здійснено тонкий аналіз усіх чинників, що сприяли розвиткові мови та її функцій, або навпаки, призводили до їх обмежень (за приклад може правити неоднаковість мовної ситуації в різних відділах Української Академії Наук). Зокрема, Ю. Шевельов розкрив велику вагу нетривалого періоду незалежності в 1917-1920 рр. для збагачення словництва української мови, на що раніше не звертали належної уваги. Автор віднотував непослідовність і посутню поверховість “українізації” 1925-1932 рр., виокремив дві мовознавчі школи, які впливали тоді на напрямок розвитку української лексики: київську, що він її називає етнографічною, та харківську — помірковано пуристичну. Показав він і небезпеку для мови, що йде від двомовності. Нарешті, в книжці відзначено позитивні й неґативні сторони нормалізації лексики за радянських часів, а також збереження в говірній мові “ліквідованих” режимом слів.

У багатьох працях Ю. Шевельов студіював історію українського мовознавства, опублікував статті й розвідки, присвячені життю та здобуткам таких дослідників, як П. Бузук, В. Ганцов, Б. Грінченко, О. Курило, О. Потебня, В. Сімович, О. Синявський, І. Зілинський та ін., що мало особливо велике значення, коли йшлося про постаті, приречені на небуття в СРСР. Він підготував до друку вибрані праці В. Сімовича (1981-1984) та збірку статей О. Потебні (1992), відтворив збірник на пошану І. Зілинського, що мав вийти друком 1939 р. (1994).

Варто згадати ще дві книжки за його редакцією: видання праць Л. Васильєва з історії російської та української мов з важливою впровідною статтею (1972) і великий українсько-англійський словник К. Андру-сишина та Дж. Клетта (1957).

Польського читача особливо зацікавлять його праці, що стосуються польської мови та польсько-українських мовних контактів, зокрема зав-ваги з приводу праці С. Грабця про мову письменників “порубіжжя”: «On Slavic Linguistic Interrelations: Ukrainian Influence on the Polish Language in the 16th and 17th centuries» (1953).

Найважливіші вибрані статті й розвідки Юрія Шевельова, що багато які з них присвячені темам, не згаданим вище, з’явилися окремими книжками: «Teasers and Appeasers. Essays and Studies on Themes of Slavic Philology» (1971) та «In and around Kiev» (1991). А втім, важливих студій Ю. Шевельова, які стосуються інших слов’янських мов і насамперед російської, було значно більше.

Не можна поминути увагою численних мовознавчих статей, підготованих Ю. Шевельовим для десятитомової «Енциклопедії українознавства», що виходила в 1955-1984 рр., та для чотиритомової торонтської «Encyclopedia of Ukraine» (1990-1993).

Юрій Шевельов не мав багатьох “безпосередніх” учнів, але на його працях училося чимало дослідників. Варто сподіватися, що все нові й нові переклади його праць українською мовою, насамперед — «Історичної фонології української мови», відчутно вплинуть на розвій мовознавства в Україні.

Для України Шевельов тривалий час залишався тільки леґендою, бо його ім’я було в ній під забороною (хоча й могло згадуватися в московських «Вопросах языкознания»). Зате з 1989 р. дедалі частіше виходять друком його праці: переклади статей, розвідок, книжок, — а нещодавно з’явився й фундаментальний твір Шевельова про фонологічну еволюцію української мови.

Источник статьи: http://revolution.allbest.ru/languages/00311353_0.html


Adblock
detector